Чому люди люблять подорожувати? Подорож – це завжди відкриття, подорожуючи, ми відкриваємо для себе світ. Тільки відправившись у подорож, ми можемо побачити своїми очима далекі країни та міста, про які так багато чули або читали. Та що там далекі країни – сусіднє місто чи мальовниче село можуть назавжди залишитись для нас тільки назвами, якщо ніколи туди не поїдемо. Нарешті подорож – це завжди яскраві враження, незабутні моменти життя, веселі спогади і безцінний досвід.
«Подорожі навчають більше, ніж будь-що інше. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома», - так сказав про подорожі відомий французький письменник Анатоль Франс.
Коли ми думаємо про мандри, то, звичайно ж, мріємо побувати в інших країнах. Але що робити, коли немає візи, грошей або обставини не дозволяють поїхати далеко? Ми, вчителі географії району, в черговий раз вирішили довести, що цікавих місць для подорожей і в Україні є багато, тому вирушили до сусідньої Миколаївської області, яка славиться своїми заповідними територіями «Гранітно-степове Побужжя» та «Бузький Гард».
Свою подорож ми розпочали з села Трикрати Вознесенського району, де ознайомилися з життям та діяльністю Скаржинського Віктора Петровича, поміщика, землевласника, уродженця села, який походив з давнього козацького роду Скаржинських. Прославився тим, що у 1812 році, коли розпочалася війна з Наполеоном, в короткий термін сформував кінний загін народного ополчення з селян-добровольців, озброїв їх за свій рахунок і прийняв над ними командування. Ескадрон Скаржинського влився в діючу армію та протягом війни воював на території Росії та за кордоном.
Після закінчення війни Скаржинськицй повернувся в своє помістя в село Трикрати і взявся за перебудову господарства. Він став одним з основоположників агролісомеліорації. Найбільший вклад Скаржинського-вченого – це розробка основ степового полезахисного лісорозведення. До 1853 року лісопосадки Скаржинського становили вже понад 400 гектарів. З його розплідників були взяті саджанці багатьох дерев для Одеського ботанічного саду. Поряд з лісовими насадженнями він захоплено займався розведенням садів. Його трикратський сад нараховував колекцію понад 200 сортів плодових дерев. Дивним було те, що все це створено в голому сухому степу. Для зрошення земель в своєму помісті в ярах і балках створив більше 40 ставків. Написав ряд наукових праць з меліорації.
За всі заслуги Скаржинського по розведенню лісів в Новоросійському краї після його смерті в Одесі був поставлений пам’ятник. А в селі Трикрати залишився ліс, який називають Лабіринт, з багатьма мостами, штучним руслом та озерами. Цей ліс є заповідним урочищем. Також залишився чудовий маєток Скаржинських, по якому провела екскурсію вчитель історії місцевої школи. Будинок, до речі, не пустує: в ньому знаходиться дитяча сільська Школа мистецтв. Це нас вразило, адже в жодному селі нашого району такі Школи не функціонують.
Продовжуючи подорож, ми дізнавалися більше про «Бузький Гард» - національний природний парк у Миколаївській області, який розташований на річці Південний Буг та її притоках Мертвовод, Велика Корабельна та Арбузинка. Тут знаходиться єдине в Україні місце( у світі таких всього 3) – ділянка суші, яка ніколи не затоплювалася морем – каньйон річки Мертвовод. Тільки тут на денну поверхню виходять гірські породи, вік яких співмірний з віком земної кори.
Територія «Бузького Гарду» тісно пов’язана з історичним минулим України. Тут у 5 столітті до нашої ери мандрував давньогрецький історик Геродот, і саме йому належить назва цієї місцевості – Ексампей, дослівно «священні шляхи».
Саме тут Південний Буг був прикордонною межею між Запорізькою Січчю та Туреччиною, а Буго-Гардівська паланка(з центром на острові Гард) в той час була найбільшою за площею з восьми адміністративних одиниць Запорізької Січі. До речі, територія нашого району теж колись входила до Буго-Гардіівської паланки.
«Бузький Гард» - це справжня гірська країна серед українського степу, одна з кращих в Європі природних трас водного слалому, що приваблює любителів рафтінгу, сплаву на слаломних байдарках і каное.
Одним з найпривабливіших об’єктів «Бузького Гарду», неймовірно незвичним та надзвичайно прекрасним, є Актівський каньйон – єдиний в Європі, що нагадує відомі каньйони Північної Америки. Це фантастичний дует химерних скель і гранітних валунів, провалля серед голого степу, гранична прірва в кристалічному щиті. Звичайно, ми мали уявлення про каньйон з Інтернету, але побачене перевершило всі наші сподівання.
Годинами можна дивитися на цей витвір мистецтва, створений природою. Стрімкі скелі, які сягають висоти 50 метрів, є ідеальним місцем для тренування альпіністів. Дуже екзотичні пейзажі, як для України! Недаремно цей чудовий край називають Малою Швейцарією.
На дні каньйону - річка, яка нагадує гірську, - з порогами, перекатами й водоспадами та монолітними стінами навколо. Щодо походження назви Мертвовод існує багато легенд. Одна з них оповідає, що якось місцеві жителі вирішили покласти край татарським набігам. Вони зварили отруйний відвар з трав і вилили його в річку вище за течією від табору татар, внаслідок чого багато хто з них, напившись тієї води, помер. Інша легенда говорить, що назву річка отримала після страшної битви запорізьких козаків з турками, після якої через тіла убитих не було видно річкової води. Також ряд дослідників говорять, що назва річки не змінювалась зі скіфських часів і виникла через те, що за течією Мертвоводу відправляли в останню путь до царства мертвих скіфських правителів.
Відвідали ми ще один каньйон, Арбузинський. - один з найстаріших в Україні, його найголовніші скелі, що формували рельєф долини річки Арбузинки, утворилися 4 млрд. років тому внаслідок вулканічної діяльності. Вважається, що вулкан, котрий їх утворив, ще й досі до кінця не охолонув, адже на скелях, за словами місцевих жителів, іноді навіть взимку квітнуть фіалки. Це воістину прекрасне місце: скелі, які омивалися водою протягом тисячоліть, стали гладенькими і поросли зеленим мохом, кожен куточок заріс різними деревами і квітами. До речі, у Відні були встановлені камені, які символізують усі континенти, і камінь Європи був узятий саме з цього місця.
Як не хотілося нам залишати ці чудові місця, але наша подорож продовжувалася і ми вирушили до міста Южноукраїнська, яке знаходиться на річці Південний Буг. Місто відоме Південноукраїнською атомною електростанцією, музейним комплексом «Козацької слави та військової техніки». Тут під відкритим небом знаходиться військова техніка: танки, самохідні гармати, літаки та вертольоти - всього більше 20 одиниць військової техніки. В музеї можна побачити вітрини-виставки, які розповідають про історію Буго-Гардівської паланки Запорізької Січі, також експонується козацька зброя. На жаль, за браком часу, цього всього побачити ми не встигли.
І завершальним акордом нашої подорожі стала екскурсія на катері по річці Південний Буг, четвертою за водністю річкою України, басейн якої повністю розташований на території нашої держави. Ми мали можливість вдихнути річкову свіжість та помилуватися річковими пейзажами, поглянути на місто Южноукраїнськ з боку річки та спостерігати, як працює поромна переправа. А кінцевим пунктом нашої річкової мандрівки була висока скеля на березі Бугу, на яку ми піднялися та милувалися навколишніми краєвидами з висоти пташиного польоту.
Подорож завершено, але яскраві та барвисті враження від побаченого надовго залишаться в пам'яті кожного з нас. Тож пропонуємо всім, хто любить нетрадиційний відпочинок, бажає більше дізнатися про природу та історію окремих куточків України, помандрувати туристичними шляхами по заповідних місцях Миколаївщини.
Єдине, що постійно псувало нам настрій та не додавало оптимізму під час екскурсії – це дороги, вірніше, їх відсутність, особливо на території нашої області та на межі з Миколаївською областю. І хочеться тільки щиро подякувати нашому водію Шурдуку Миколі Миколайовичу, який віртуозно вів «Газель», постійно обминаючи ями та вибоїни.
|